Засумував я трохи, зажурився…
Мабуть, усе ж, роки беруть своє…
Я десь на роздоріжжі зупинився,
І вже не знаю, – що моє… що не моє…
Я пояснити сам собі не можу,
Чому в житті стається все не так…
Хоч ти скажи всесильний Боже…
Або подай таємний знак…
На підвіконні квіти геть схилились,
Вони так схожі чимось на людей…
Чи ви разом зі мною зажурились? –
Спитався я зів’ялих орхідей…
А в голові думки вітрами віють,
Душа у просторах блукає неземних,
Якщо думками дурні багатіють,
То я не проти бути одним з них…
Спинився час за межами ілюзій,
Та зникла мить за обрій почуттів…
Біжить життя по чорно-білій смузі,
Серед таких же втомлених життів…
Комментарии